Розповідь «Весняні кораблики»




Дата конвертації23.10.2017
Розмір5,65 Kb.
ТипВесна. Матеріали для дитячого садка на тему вес

Любов Картамишева
Розповідь «Весняні кораблики»

Кап - кап ... кап - кап ... Дзвінко співає крапель свою пісеньку. Довгі зимові бурульки швидко танули на теплому весняному сонечку.

Весна! Як сонячно, як весело кругом. Вже чути голоси перших прилетіли птахів. Снігу залишилося зовсім мало. Але зате скільки навколо потічків!

Хлопці раді - можна пускати кораблики! Ще взимку друзі Миша, Вітя і Сергій домовилися про змагання корабликів. І ось в один прекрасний сонячний день у швидкого дзвінкого струмочка зібралися хлопчики.

- Мій кораблик найкрасивіший і швидкий. Він обов'язково прийде першим! - хвалився Міша.

- Це ще чому? - запитав Вітя. - Мій кораблик теж хороший.

- Твій кораблик зроблений з тонкого листа фанери, а мій з натурального дерева! - Не вгамовувався хлопчик.

- І як же ти сам зробив такий? - запитав сидить неподалік старий.

- Це мені зробив мій дід.

- Так, у твого дідуся дійсно золоті руки. Але ж він застудився і не дуже добре себе почуває, - здивувався старий.

- Так, знайшов коли хворіти, - з образою промовив хлопчик. - Але я так розревівся, що дід все - таки зробив мені корабель. А тепер нехай собі хворіє.

Старий тільки головою похитав. А Міша продовжував:

- Мій кораблик не тільки міцний, але ще і дуже красивий!

І він підняв вгору яскраво - червоний корабель.

- А чому саме червоний? - запитав Вітя.

- Так сестра сховала від мене фарби, а я знайшов і вирішив вибрати найяскравіший. Щоб здалеку видно було.

- А що ж вона від тебе фарби ховає? - запитав старий.

- Жадина бо.

- І зовсім вона не скнара, - промовив Сергій. - А ховає, бо минулого разу ти все фарби зіпсував.

- Нічого, їй вже нові купили. А мені для корабля теж фарба потрібна.

- Так що ж ти не попросив? - запитав старий.

- Ось ще, питати, та мені й не було коли. Я поспішав свій корабель пофарбувати. Дивіться у нього і вітрило є, - не переставав хвалитися Міша.

- що - то цей парус аж надто схожий на скатертину з вашого столу, - сказав Сергій.

- Ха - ха - ха, - засміявся Миша, - точно! Я зовсім небагато відрізав, а ніхто і не помітив.

- Це поки не помітили, але ж мама дуже засмутиться, коли побачить дірку в улюбленій скатертини. Хіба тобі зовсім не соромно? - поцікавився старий.

- Соромно? Так я ж для справи відрізав. Мій корабель повинен бути найшвидшим і красивим. Його все повинні запам'ятати.

А навколо хлопчаків вже зібралася дітвора. Дуже їм було цікаво подивитися змагання.

- Давайте швидше починати, - квапив всіх Міша.

Вітя дістав свій кораблик. Він був менше Мишкового і не такий яскравий, але зате хлопчик зробив його самостійно.

- А де твій кораблик, Сергію? - питали хлопці.

Хлопчик скромно дістав кораблик з паперу. Дітвора навколо засміялася, заглядали:

- Ні, цей не дійде до фінішу!

- Чи потоне!

- розкисне!

- А чому ти змайстрував такий ненадійний кораблик? - запитав старий.

Хлопчик нічого не відповів. Він тільки зніяковіло опустив голову.

- Не вміє!

- Лентяй! - доносилося з натовпу хлопців.

- Ні, він не ледар! Сергій, чому ж ти не відповідаєш? - запитав одного Вітя.

- А навіщо? Чи не зробив і все, - тихо відповів Сергій.

- Ні не все. Сергій вміє майструвати дуже багато. Просто йому колись було. Його мама працює лікарем в лікарні, а одна санітарка захворіла. Нікому було доглядати за хворими. Ось Сергій весь свій вільний час і допомагав мамі: витирав пил в палатах, мив підлогу, приносив хворим ліки, воду і багато іншого, - відповів Вітя.

- Ось як, - з посмішкою промовив старий. - Так у тебе не тільки руки золоті, а й серце добре. Молодець!

- Давайте починати змагання. Я хочу, щоб всі побачили, який у мене чудовий кораблик, - все хвалився і хвалився Міша.

- Ми будемо пускати кораблик разом із Сергієм, - сказав Вітя. - І перемога у нас буде одна - загальна.

- А це ми ще подивимося!

Миша задоволений опустив свій корабель поруч з кораблем хлопчиків.

- Ну ось, дивіться!

Подув попутний вітерець і простий кораблик друзів помчав вперед. А ось яскравий кораблик Михайла так і залишився на місці. Та й яскравим він вже не був. Вся фарба від води змилася і розтеклася червоною калюжею.

- Ну що ж ти? Давай! Пливи! - кричав Міша.

- Він не зможе плисти. Занадто він важкий для маленького струмочка. Адже ти змусив дідуся зробити його із справжнього дерева, - відповів старий.

Хлопчик розсердився. Кинувши свій корабель на землю, втік з плачем.

А по дзвінкому струмочку все швидше і швидше біг легкий кораблик двох друзів. Всі були раді! Посміхався разом з дітьми і старий.

- Попутного тобі вітерця, славний кораблик! - тихо шепотів він.

Ніколи не хвалився. Добрих справ слова не потрібні.

Рассказ «Весенние кораблики»




Розповідь «Весняні кораблики»