Закономірності гуманістичного виховання




Дата конвертації03.02.2020
Розмір7,25 Kb.
Типреферат

2. ЗАКОНОМІРНОСТІ ГУМАНІЗАЦІЇ ОСВІТИ.

2.1. Основні положення

Спираючись на висновки численних психолого-педагогічних досліджень можна сформулювати закономірності гуманізації освіти.

1. Освіта як процес становлення психічних властивостей і функцій обумовлений взаємодії зростаючої людини з дорослими і соціальним середовищем. Психологічні явища, зазначав С. Л. Рубінштейн, виникають в процесі взаємодії людини зі світом. А.Н.Леонтьев вважав, що дитина не стоїть перед навколишнім світом один на один. Його ставлення до світу завжди передаються через ставлення інших людей, він завжди включений в спілкування (спільну діяльність, мовна та розумове спілкування).

2. Серед гуманістичних тенденцій функціонування та розвитку системи освіти можна виділити головну - орієнтацію на розвиток особистості. Чим гармонійніше буде загальнокультурний, соціально-моральне та професійний розвиток особистості, тим більш вільним і творчим буде ставати чоловік.

3. Освіта буде задовольняти особисті запити, якщо воно, відповідно до Л. С. Виготському, орієнтоване на «зону найближчого розвитку», тобто на психічні функції, які вже дозріли у дитини і готові до подальшого розвитку.

4. Сьогодні є реальна можливість дати людині опанувати не тільки базовими професійними знаннями, а й загальнолюдською культурою, на основі якої можливий розвиток усіх сторін особистості, облік її суб'єктивних потреб і об'єктивних умов, пов'язаних з матеріальною базою і кадровим потенціалом освіти. Розвиток особистості в гармонії із загальнолюдською культурою залежить від рівня освоєння базової гуманітарної культури. Цією закономірністю обумовлений культурологічний підхід до відбору змісту освіти. У зв'язку з цим самовизначення особистості у світовій культурі - стрижнева лінія гуманітаризації змісту освіти.

5. Культурологічний принцип вимагає підвищення статусу гуманітарних дисциплін, їх оновлення, звільнення від примітивної повчальності та схематизму, виявлення їх духовності та загальнолюдських цінностей. Облік культурно історичних традицій народу, їх єдності з загальнолюдською культурою-найважливіші умови конструювання нових навчальних планів і програм.

6. Культура реалізує свою функцію розвитку особистості тільки в тому випадку, якщо вона активізує, спонукає людину до діяльності. Чим різноманітніше і продуктивніше значуща для особистості діяльність, тим ефективніше відбувається оволодіння загальнолюдської і професійної культурою.

7. Процес спільного, соціально-морального і професійного розвитку особистості набуває оптимальний характер, коли учень виступає суб'єктом навчання. Ця закономірність обумовлює єдність реалізації діяльного й особистого підходів

Особистісний підхід передбачає, що і педагоги, і учні ставляться до кожної людини як до самостійної цінності, а не як до засобу для досягнення своїх цілей.

8. Принцип діалогічного підходу передбачає перетворення позиції педагога і позиції учня в особистісно-рівноправні, в позиції співпрацюють людей. Таке перетворення пов'язане зі зміною ролей і функцій учасників педагогічного процесу. Педагог не виховує, не вчить, а активізує, стимулює прагнення, формує мотиви учня до саморозвитку, вивчає його активність, створює умови для саморуху.

9. Саморозвиток особистості залежить від ступеня творчої спрямованості освітнього процесу. Ця закономірність складає основу принципу індивідуально-творчого підходу. Він передбачає безпосередню мотивацію навчальної та інших видів діяльності, організацію саморуху до кінцевого результату. Це дає можливість учневі відчути радість від усвідомлення власного росту і розвитку, від досягнення власних цілей. Основне призначення індивідуально-творчого підходу полягає в створенні умов для самореалізації особистості, у виявленні та розвитку її творчих можливостей.

10. Гуманізація освіти в значній мірі пов'язана з реалізацією принципу професійно-етичної взаємовідповідальності. Готовність учасників педагогічного процесу прийняти на себе турботи інших людей неминуче визначається ступенем сформованості гуманістичного способу життя. Даний принцип вимагає такого рівня внутрішньої зібраності особистості, при якій людина не йде на поводу обставин, що складаються в педагогічному процесі. Особистість сама може творити ці обставини, виробляти свою стратегію, свідомо і планомірно удосконалювати себе.

На сьогоднішній день, коли в соціально-економічному житті країни відбуваються небувалі зміни, коли всі ми думаємо про шляхи перетворення суспільного виховання, виникає необхідність вирішення поставлених перед нами нових завдань. Одна з них та ж що стоїть перед суспільством в цілому: перехід від командно-бюрократичної до демократичної організації життя. Оновлений соціум повинен явити своє обличчя, перш за все дітям. Стосовно до утворення це означає гуманізацію (передбачає посилення людяності, повагу до людської гідності; людинолюбство в навчанні і вихованні) -орієнтація на дитину, її потреби, можливості і психологічні особливості.

Що необхідно мати на увазі під орієнтацією на дитину? В чому полягають його можливості і психологічні особливості і які з них ми повинні враховувати в першу чергу? Або, може бути, всяке систематичне педагогічний вплив дитини коштує зовсім скасувати, покластися на природний хід його розвитку?

Пам'ятайте джерелом психічного розвитку є соціальне середовище, втілює особливості людського роду, який повинен засвоїти дитина.

Психічне розвиток відбувається в процесі оволодіння людської культурою-знаряддями праці, мовою, творами науки і мистецтва і т.д., інакше відбуватися воно не може. Але дитина опановує культурою не самостійно, а за допомогою дорослих, в процесі спілкування з оточуючими людьми. Виховання і навчання - найважливіші форми такого спілкування, в яких воно відбувається систематично і планомірно.

Таким чином, питання про необхідність систематичного педагогічного впливу на дитину вирішується цілком однозначно: воно необхідне, так як служить одним з основних шляхів передачі дитині суспільного досвіду, людської культури. Поза такої передачі психічне розвиток взагалі неможливо. Інша справа як, якими шляхами, в яких формах цей вплив здійснюється, щоб орієнтуватися на дитину, враховувати його інтереси і можливості і бути разом з тим найбільш ефективним.

Отже, для того щоб придбати справді гуманістичний характер не на словах, а на ділі, виховання повинно здійснюватися в основному через організацію і керівництво дитячими видами діяльності та забезпечувати найкращі умови для розвитку в цих видах діяльності психологічних якостей, специфічних для віку і мають неминуще значення, - в першу чергу образних форм пізнання світу і соціальних емоцій.

Реальний процес психічного розвитку дитини включає набагато ширше коло психічних властивостей і здібностей, які необхідно враховувати при побудові навчання і виховання. Головне ж - розвиток кожної дитини йде своїм особливим шляхом, в якому загальні закономірності проявляються в індивідуальній формі. І якщо облік вікових особливостей психологічного розвитку є основою розробки загальної стратегії вимагає виявле6нія і врахування індивідуальних особливостей.





Закономірності гуманістичного виховання