• Вступ
  • 1. Особливості виховного процесу та його зміст
  • Реалізм цілей виховання.
  • Спільна діяльність дітей і дорослих.
  • Особистісна спрямованість виховання.
  • Колективістська спрямованість.
  • 2. Системний підхід до виховання і його ідея
  • 3. Дитячий колектив як системоутворюючий фактор виховання
  • Загальна соціально значуща мета.
  • Загальна спільна діяльність
  • Відносини відповідальної залежності.
  • Загальний виборний керівний орган.
  • Список літератури

  • Скачати 26.07 Kb.

    Виховання як система. Сутність системного підходу до виховання




    Дата конвертації03.05.2017
    Розмір26.07 Kb.
    Типреферат

    Скачати 26.07 Kb.

    19

    Робота на тему:

    Виховання як система. Сутність системного підходу до воспит а нию

    2006

    зміст

    • введення 2
    • 1. Особливості виховного процесу та його зміст 4
    • 2. Системний підхід до виховання і його ідея 9
    • 3. Дитячий колектив як системоутворюючий фактор виховання 13
    • висновок 17
    • Список літератури 19

    Вступ

    Єдності поглядів у визначенні процесу виховання немає. Виявити його специфіку можна лише в зіставленні з процесами формування, становлення, соціалізації особистості.

    Але і для цих процесів немає поки чітких визна-лений. Одні дослідники вважають, що поняття «формування» більш широке, ніж поняття «виховання», дру-гое - що воно вже, бо формування - це внутрішня сторона виховання. Співвідношення понять «соціалізація особистості», «формування особистості» та «виховання» мо-же бути представлене в такий спосіб: соціалізація є процес засвоєння соціального досвіду, освоєння і при-своенія суспільних відносин, що триває все життя індивіда і має певні стадії: станов-лення і розвитку особистості. Підласий І.П. Педагогіка. - П., 1996..



    Процес виховання - це про-процес формування, розвитку особистості, що включає в себе як цілеспрямований вплив ззовні, так і самовоспі-тание особистості.

    Згідно з однією з поширених нині концепцій процес виховання представляється як взаємопов'язана ланцюг розвиваються виховних ситуацій, кожна з яких будується з урахуванням ре-татів попередньої. При такому розумінні процес воспи-вання - це система, що саморозвивається, одиниця кото-рій - розвивається виховна ситуація.

    Розвиваються не тільки вихованці, виховна діяльність, сам вихователь, його взаємо-дія з вихованцями; розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є щось більше, ніж сово-купность компонентів. Так долається однобічні-ність відокремлених підходів до розуміння виховання - соціологічного, психологічного, технологічного, со-ціально-психологічного; теорія виховання набуває власний об'єкт дослідження.

    Виявлено та охарактеризовано такі властивості вихованням ного процесу, як статистичне, багатовимірність, ієрархічність, самоврядність.

    В процесі Виховання виділяються змістовна і процесуальна сторони. Підласий І.П. Педагогіка. - П., 1996..

    Їх єдність стає очевидним тільки при достатньо ви-сокой ступеня абстрагування, що дозволяє вийти за пре-дели тих конкретних обставин, в яких здійснюва-ється виховання.

    Уявлення про виховну діяль-ності викладача навчального предмета, класного керів-дителя, колективу - це ще аж ніяк не процес вихованням ня в цілому. Необхідно педагогічне абстрагування, щоб побачити за ними щось цілісне.

    1. Особливості виховного процесу та його зміст

    У цілісному педагогічному процесі важливе місце зани-томить процес виховання. Сущ-ність, а також місце і роль цього процесу найлегше вияв-жити, розглядаючи його в структурі більш загального процесу формування особистості (рис. 1).

    У тій частині, де формирова-ня особистості має керований, контрольований характер, де люди керуються свідомими намірами, дей-обхідних не стихійно, а за заздалегідь наміченим планом у відповід-но до поставленими завданнями, і виявляється вихованням ня.

    Виховання - процес цілеспрямованого формування особистості. Педагогіка / Под ред. І.П.Підкасістого. - М., 1996.



    Це спеціально організоване, кероване і кон-троліруемое взаємодія вихователів і вихованців, кінцевою своєю метою має формування особистості, потрібною і корисною суспільству.

    У навчальних посібниках з педаго-гіке колишніх років була поширена формулювання, соглас-но якої процес виховання - це організоване, цільових перевірок спрямоване керівництво вихованням школярів в відпо-відно до цілями, поставленими суспільством.

    Уразливість данно-го визначення ми легко виявляємо, зіставляючи значення понять «взаємодія» і «керівництво». Перше відображає складні відносини вихователів і виховуваних, відводячи останнім активну роль, а друге пред-ставлять їх як пасивний об'єкт педагогічного керівництва. У сучасному розумінні процес виховання - це саме ефективну взаємодію вихователів і вихованців, спрямоване на досягнення заданої мети.

    Малюнок № 1

    Виховний процес має ряд особливостей. Перш за все це процес цілеспрямований. Найбільшу ефектив-ність забезпечує така його організація, при якій мета виховання перетворюється в мету, близьку і зрозумілу вихований-нику. Саме єдністю цілей, співпрацею при їх досягнень-жении характеризується сучасний виховний процес. Педагогіка / Под ред. І.П.Підкасістого. - М., 1996.



    Процес виховання - процес багатофакторний, в ньому проявляються численні об'єктивні і суб'єктивні чинники, що обумовлюють своїм сукупним дії не-які уявні складність даного процесу.

    Встановлено, що відповідність суб'єктивних факторів, що виражають внутрішні потреби особистості, об'єктивним умовам, в яких лич-ність живе і формується, допомагає успішно вирішувати завдання виховання. Чим більше за своїм напрямком і утримуючи-ня збігаються впливу організованої виховної діяль-ності і об'єктивних умов, тим успішніше здійснює-ся формування особистості.

    Процес виховання - процес комплексний. Комплекс-ність в даному контексті означає єдність цілей, завдань, з-тримання, форм і методів виховного процесу, підпорядкованих-ненное ідеї цілісності формування особистості. Формування особистісних якостей відбувається не по черзі, а одночасно, в комплексі, тому і педаго-ня вплив має мати комплексний характер. Це не виключає, що в якийсь момент доводиться приділяти більшу увагу тим якостям, які за рівнем сформи-рованное не відповідають розвитку інших якостей.

    Ком-комплексний характер виховного процесу вимагає дотримані-ня цілого ряду важливих педагогічних вимог, тщатель-ної організації взаємодії між вихователями і вос-пітаннікамі. Новикова Л.И., Сидоркин А.М. Виховна система. // Російська педагогічна енциклопедія, Т. 1. - М., 1993.


    Виховного процесу притаманні значна вариа-ність і невизначеність результатів. В одних і тих же умовах останні можуть істотно отли-тися. Це обумовлено діями названих вище суб'єктів-тивних факторів: великими індивідуальними відмінностями вихованців, їх соціальним досвідом, ставленням до воспи-танию. Рівень професійної підготовленості вихованням телей, їх майстерність, вміння керувати процесом також ока-викликають великий вплив на його перебіг і результати.


    Процес виховання має двосторонній характер. Його ті-чення незвично тим, що йде в двох напрямках: від воспи-тателя до вихованця і від вихованця до вихователя.

    Управління процесом будується головним чином на зворотних зв'язках, т. Е. На тій інформації, яка надходить від вихованців. Чим більше її в распо-ряджених вихователя, тим доцільніше виховний віз-дію.


    Під змістом виховання розуміють систему знань, переконань, навичок, якостей і рис особистості, стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти учні відповідно до поставлених цілей і завдань. Умствен-ве, фізичне, трудове і політехнічна, моральне, естетичне виховання, злиті в цілісному педагогічному процесі, і дають можливість досягти головної мети вихованням ня - формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

    В останні роки погляди на зміст виховного процесу швидко і радикально змінювалися. Немає єдності і се-годні: наше суспільство, а разом з ним і школа переживають важкий період осягнення об'єктивної істини. Взято курс на гуманізацію і демократизацію школи, який повинен привести до нової якості виховання.

    В основі сучасної ідеології виховання лежать такі комроненти: Підласий І.П. Педагогіка. - П., 1996..



    Реалізм цілей виховання. Реальна мета сьогодні - раз-ностороннее розвиток людини, що спирається на його спосіб-ності і обдарування. Засіб досягнення цієї мети - освое-ня людиною базових основ культури. Звідси центральне поняття змісту виховання - «базова культура» особисто-сті. Це культура життєвого самовизначення: економічна культура і культура праці; політична, демократична і правова; моральна і екологічна, художня і фізична; культура сімейних відносин.

    Спільна діяльність дітей і дорослих. Пошук з-вместно з дітьми моральних зразків, кращих зразків ду-ховної культури, культури діяльності, вироблення на цій основі власних цінностей, норм і законів життя склад-ляють зміст роботи вихователя, забезпечуючи активну особисту позицію школяра в виховному процесі.

    Самовизначення. Розвивальне виховання передбачає формування цілісної особистості - людини з твердими переконаннями, демократичними поглядами і життєвою по-зіціей. Найважливіший елемент змісту виховання - куль-туру життєвого самовизначення людини. Життєве само-визначення - поняття більш широке, ніж тільки професії-сиональной і навіть громадянське. Культура життєвого самооп-ределенном характеризує людину як суб'єкта власного життя і власного щастя. Саме в гармонії людини з самим собою має йти громадянське, професійне і моральне самовизначення.

    Особистісна спрямованість виховання. У центрі всієї виховної роботи школи повинні стояти не програми, які не заходи, не форми і методи, а сама дитина, підріс-ток, юнак - вища мета, зміст нашої педагогічної за-боти. Треба розвивати їх індивідуальні схильності і інте-реси, своєрідність характерів, почуття власної достоінст-ва. Рух від найближчих інтересів вихованців до роз-витку високих духовних потреб має стати правилом виховання.

    Добровільність. Без власної доброї волі вихований-ників не можуть бути втілені сутнісні ідеї виховання: ні ідея розвитку, ні ідея со-трудничества. Виховний процес, якщо він організований як примусовий, веде до деградації моральності як дитин-ка, так і вчителі. Дітей не можна зобов'язати «виховуватися». Сво-Бодня воля вихованця проявляється, якщо вихователі опи-раются на інтерес, романтику, почуття товариського і грома-данського боргу, прагнення до самодіяльності і творчості.

    Колективістська спрямованість. У змісті воспи-тательной роботи належить подолати ставлення до колектив-тиву як до суто дисциплінарному засобу, здатному лише пригнічувати особистість, а не піднімати її духовні, моральний-ні сили.

    Спрямованість школи в життя - запорука поновлення содер-жания і способів виховання, відкриває шлях: Підласий І.П. Педагогіка. - П., 1996..


    a. від нівелювання особистості до її різнобічному роз-витку;

    b. від заучування догм до пізнання і перетворення світу;

    c.від авторитарності і відчуженості до гуманності і со-співпраця.

    Як практично повинно бути організовано зміст виховання для здійснення цих ідей? Сьогодні мало пові-щіть вихованцю: людина повинна отримати розумовий, моральне, естетичне і т. Д. Виховання. У нього неизбеж-но виникають практичні питання - для чого це потрібно, що це дає? У зарубіжних виховних системах саме ця практична сторона виходить на перший план і служить потужним стимулом вироблення позитивного ставлення до змісту виховання.

    Добре організоване виховання повинне підготувати людини до трьох головних ролей у житті - громадянина, робіт-ника, сім'янина. Спробуємо визначити конкретні якості особистості та зобов'язання людини по виділеним направле-вам.


    2. Системний підхід до виховання і його ідея

    Інакше виглядає система методів виховного віз-дії, методів тактичного плану. Вихідним для про-наруженія даної системи служить відношення дитини до навколишньої дійсності в його реальне прояві, становленні та розвитку. Педагог, впливаючи на ставлення, коригує, ініціює ставлення, надає фор-мам його культурні контури.

    Тому в педагогічному арсеналі три основних ме-тода виховного впливу: метод переконання, метод вправи, метод оцінки. Зрозуміло, назви умовні, до них ставитися слід як до педагогічних термінів, що приховує особливий професійний сенс, і не можна тлумачити їх прямо, відповідно їх лексичному зна-ню.


    Метод переконання виступає у вигляді наступного: Педагогіка / Под ред. І.П.Підкасістого. - М., 1996.


    a. судження педагога;

    b. аргументація педагога;

    c. думка, висловлена ​​педагогом, повідомлення про лич-ном відношенні і самопочутті;

    d. повідомлення про загальноприйнятому в культурі;

    e. розкриття внутрішнього прихованого сенсу від-йшов, отношенческой сенсу;

    f. діалог педагога з дітьми;

    g. дискусія, спонтанно або спеціально організовуємо-травня педагогом;

    h. обмін враженнями по сприйняттю художніх ро-ного способу,

    i. порада, рекомендація педагога з приводу життєвої колізії.

    Метод вправи-це такого роду впливів-ствие, яке забезпечує реальні практичні дей-наслідком дитини, що втілюють його внутрішнє ставлення, яке як би матеріалізує відношення, роблячи його види-мим для іншого.

    У вчинку з'єднується внутрішнє і зовнішнє відно-шення, але, щоб зробити вчинок, дитина повинна володіти зовнішньою формою.

    Метод вправи сприяє такому оснащенню поведінковими вміннями. Він реалі-зуется наступним чином: Педагогіка / Под ред. І.П.Підкасістого. - М., 1996.

    a. прикладом педагога;

    b. проханням щось зробити, спрямованої на адресу дитини;

    c. проханням що-небудь переробити, змінивши характер дії;

    d. показом - інструкцією, вплетеною в контекст со-вместно діяльності;

    e. спеціальним тренінгом, відпрацьовує поведений-етичні навички;

    f. грою з етико-психологічними правилами;

    g. традиційним оформленням деяких правил по-ведення;

    Метод педагогічної оцінки має два різновиди: відкритої педагогічної оцінки і прихованої педагогічної оцінки. До відкритої слід вдаватися рідко, лише в разі, коли вихованець повністю віддає собі від-чет в скоєному. Прихована педагогічна оцінка - найбільш ефективна, так як, розрахована на суб'єктивну саме-самостійності, вона інтенсивно розвиває цю самостійність ність. Підласий І.П. Педагогіка. - П., 1996..

    Покарання організовується аналогічно, у нього ті ж ві-ди, змінюється лише оціночний вектор. Перерахуємо анало-гічних види: несхвалення, зауваження, позбавлення удо-вольствия, догану, виключення з системи спілкування чи-бо з групи.

    Методи виховного впливу розробляє така наукова дисципліна, як педагогічна технологія. Реалізація цих методів здійснює найтонше психологічне дотик до особистості, тому потребує особливого педагогічному мистецтві.

    Групова форма організації виховання в школі отримай-ла назву колективної. Ще недавно вона відображала прий-ту в нашому суспільстві концепцію К. Маркса і Ф. Енгельса, згідно з якою «... тільки в колективі індивід отримує кошти, що дають йому можливість всебічного розвитку своїх задатків і, отже, тільки в колективі можли-на особисте свобода. Виховання в дусі колективізму стало провідним принципом педагогіки, форми-вання колективу - метою виховної роботи. Средст-вом і формою досягнення цієї мети також проголошувався колектив.

    Затвердження провідну роль колективу у формуванні особистості стало одним з головних відмінностей соціалістичної системи виховання від зарубіжних систем. Те, що вітчизняних-ва школа першою в світі відмовилася від орієнтації на лич-ність, поставивши в центр виховної діяльності колектив-тив, оголошувалося великою перевагою і великим кроком вперед у розвитку теорії та практики воспітанія.Коллектів став центром додатки виховних зусиль, його форми -рованіе - головним завданням вітчизняної школи. Нові цілі зажадали теоретичного осмислення, розробки великих і малих проблем. На їх рішення направили свої зусилля А.С. Макаренко, Н.К. Крупська, В.А. Сухомлинський, багато інших видатних педагоги. Підласий І.П. Педагогіка. - П., 1996..

    Широкомасштабна виховна діяльність дала НЕ-значні плоди, благородні задуми не здійснилися. За багато десятиліть колективістського виховання наша школа мало просунулася у формуванні людини нового типу. Про що це свідчить - про слабкість ідеї або нерозумний-ванні втілити її в життя? Сьогодні, коли осмислено про-шлое, ясно, що спроби переробити індивідуальну природу людини виявилися прямолінійними і спрощеними.

    Отсю-да - висновки: не можна доводити справу виховання до абсурду, культивуючи тільки колективізм і ущемляючи при цьому роз-нення індивідуальності.

    Гармонія індивідуального та колективного найбільшою сте-пені відповідає зрілим уявленням про виховання.




    3. Дитячий колектив як системоутворюючий фактор виховання

    Латинське слово «коллектівус» переводять по-різному - збіговисько, натовп, спільне зібрання, об'єднання, група. Педагогіка / Под ред. І.П.Підкасістого. - М., 1996.

    Не дивно, що воно стало дуже нечітким. Ясно лише те, що колектив - це група людей. Але будь-яка чи група кол-тив? У сучасній літературі вживається два значення поняття «колектив».

    Під колективом розуміється будь-яка організована група людей; друге: під колективом розуміється лише високоорганізована група В тому значенні, яке слід придбати-ло поняття «колектив» в педагогічній літературі, колективом називається об'єднання вихованців, від-Ліча поруч важливих ознак. Розглянемо їх.

    Загальна соціально значуща мета. Мета є у будь-якої груп-пи: її мають і пасажири, які сіли в трамвай, і злочинці, які створили злодійську зграю. Вся справа в тому, яка це мета, на що вона спрямована Мета колективу обов'язково збігається з громадськими цілями, підтримується суспільством і дер-вою, що не суперечить пануючої ідеології, кон-статиці і законам держави.

    Загальна спільна діяльність для досягнення постав-ленній мети, загальна організація цієї діяльності. Люди об'єднуються в колективи для того, щоб спільними усі-ліямі швидше досягти певної мети. Для цього кожен член колективу зобов'язаний брати активну участь у спільній діяльності, повинна бути загальна організація діяльності. Чле-нів колективу відрізняє висока особиста відповідальність за результати спільної діяльності.

    Відносини відповідальної залежності. Між членами колективу встановлюються специфічні відносини, відпрацьовано-лишнього не тільки єдність мети і діяльності, але і єдність пов'язаних з ними переживань і оцінних суджень.

    Загальний виборний керівний орган. У колективі уста-навливаются демократичні відносини. Органи управління колективами формуються при прямому і відкритому обрання найбільш авторитетних членів колективу.

    Окремі з цих характеристик можуть бути властиві й іншим видам групових об'єднань.

    Але особливо чітко вони проявля-ються лише при колективної організації.


    Крім названих ознак колектив відрізняється і други-ми дуже важливими особливостями. Це показники, що відображають внутріколективні атмосферу, психологічний клімат, відносини між членами колективу Одна з таких характеристик - згуртованість, що характеризує взаєморозуміння, захищеність, «відчуття ліктя», причетність до колективу. У добре організованих колективах проявляються взаємодопомога і взаємовідповідальність, доброзичливість і безкорисливість, здорова критика і самокритика, змагання.

    Група формально співпрацюють людей може обходитися без цих якостей, колектив без них втрачає свої переваги

    У колективі, що володіє всіма перерахованими призна-ками, формується інша система відносин до праці, до людей, до своїх особистих і суспільних обов'язків. У дружному, згуртованому колективі система відносин визначається ра-зумним поєднанням особистих і суспільних інтересів, умени третьому підпорядковувати приватне громадському. Така система формиру-ет ясну і впевнену позицію кожного члена колективу, який знає свої обов'язки, долає суб'єктивні та об'єктивні перешкоди.


    Найбільш стабільне ланка в офіційній структурі школь-ного колективу - колектив класу, в рамках якого проте-кає основна діяльність школярів - вчення. Саме в класному колективі між школярами утворюється густа мережа міжособистісних зв'язків і відносин. В силу цього він ви-полняет роль того своєрідного фундаменту, на базі якого формуються різні шкільні колективи.

    Проектуючи на шкільний клас виділені ознаки кол-тиву, приходимо до висновку, що учнівський колектив - це група учнів, об'єднана загальної соціально значимої метою, діяльністю, організацією цієї діяльності, маю-щая загальні виборні органи і відрізняється згуртованістю, загальною відповідальністю, взаємної залежністю при Безус-ловного рівності всіх членів в правах і обов'язках.

    Учнівський колектив як система - це: Підласий І.П. Педагогіка. - П., 1996..


    1. органічна частина більш складного об'єднання - вос-живильного колективу, що включає крім дитячої та колектив педагогів-вихователів;

    2. щодо автономна система, якій притаманний-ни процеси саморегуляції, самоорганізації, самовряду-

    3. скоординоване єдність двох структур: официаль-ної, що складається під впливом дорослих, визначаю-щих його організаційну будову і діяльність, а також неофіційною, що складається в значній мірі в процесі міжособистісного спілкування;

    4. суб'єкт діяльності по реалізації єдиних загально-ного значущих цілей;

    5. носій загального інтегративного властивості - його поля, що характеризує колектив як цілісне утворення, відмінне від суми складових його індивідів і входять до нього мікро-груп, і який проявляється в громадській думці коллекти-ва, в його емоційних реакціях і ціннісних орієнтацій-ях, в нормах і традиціях, що визначають поведінку його членів;

    6.суб'єкт виховання по відношенню до особистості кожного з вхідних в нього членів.

    При цьому учнівський колектив розглядається як система динамічна, розвиток якої детерміновано змінами у внутрішньому світі вихованців, змінами в житті суспільства в цілому, в безпосередньо окру-лишнього колектив середовищі, в характері педагогічного керів-ництва діяльністю колективу. Рухає процес роз-ку колективу, як по всіх усюдах, боротьба протиріч, що виникають між перспективами, досягнутими і плани-руемой, між інтересами колективу і окремих чле-нів, між потребами учнів і можливостями їх задоволення в колективі.


    висновок

    Виховання належить до соціальних явищ і виступає в ролі одного з факторів життя та розвитку суспільства. З точки зору соціальної, виховання - це цілеспрямована підготовка молодого покоління до життя в даному і майбутньому суспільстві, що здійснюється через спеці-но створюються державні та громадські структури, контрольована та корректируемая суспільством. Наприклад, створення мережі навчальних закладів становить одне з про-явищ виховання як соціального явища.


    Якщо поглянути на виховання з точки зору биоло-ня, то ми виявимо характеристику виховання, дещо відмінну від попередніх: в царстві тварин мати допомагає дитинчаті пристосуватися до життя і встигнути розвинути життєво важливі навички, виробляє вона це, підкоряючись найсильнішому закладеному природою ін-стінкту, реалізація якого забезпечує тривалі-ність роду; в діях матері відсутня целенапр-вленность, що виникає з аналізу соціальної ситуації або ситуації життя.

    Всім є спостерігати, як вправляє в хижацьких навичках кішка своїх детени-шей, хоча при сьогоднішньому положенні кішок в будинках вона, ймовірно, сама не спіймала жодної мишки. Вихованням ня в світі тварин - це лише початки майбутнього людського виховання, основу піраміди, яке ви-страівало людство протягом історії свого су-ществованія, все більше усвідомлюючи велику роль зусиль старших, спрямованих на адресу молодших, що вступають в життя, і все більше наділяючи ці спрямовані зусилля метою. Але і ці початки виявляються в людському існуванні, досить простежити за поведінкою мо-лодих жінок по відношенню до малюків: всім їм свій-ного в той чи іншій мірі турбота про маленьку дитину.


    Виховання - елемент загальнолюдської культури і підлягає вивченню з позиції культурологічної. Тоді цей процес постає перед нами як цілеспрямована допомога дитині в його входження в сучасну культуру, досягнення якої складалися протягом тривалих-них століть, а засвоєння її дитина повинна зробити за гранично короткі терміни. Педагогіка / Под ред. І.П.Підкасістого. - М., 1996.


    Останнє, а саме гранично короткі терміни вхожий-дення дитини в контекст культури породили виховання як професійне явище - то, що організовується професіоналами-педагогами в спеціальних вихователь-них установах, наділеними товариством профессио-нальними повноваженнями і несуть професійну відповідальність перед суспільством.

    Виховання - це цілеспрямована змістовна про-професійна діяльність педагога, яка сприяє максі-мінімальний розвитку особистості дитини, входженню дитини в контекст сучасної культури, становленню його як суб'єкта і стратега власного життя, гідного Людини.


    Список літератури


    1. Новікова Л.І., Сидоркин А.М. Виховна система. // Російська педагогічна енциклопедія, Т. 1. - М., 1993.

    2. Підласий І.П. Педагогіка. - П., 1996..

    3. Педагогіка / Под ред. І.П.Підкасістого. - М., 1996.




    Скачати 26.07 Kb.


    Виховання як система. Сутність системного підходу до виховання

    Скачати 26.07 Kb.